Вы помните,Вы все, конечно,помните…
С.Єсенін
Одеса це вам не Голландія, але і у нас є млини. Точніше – Млини, ще точніше: Ближні і Дальні Млини. Так називаються в Чорноморській Перлині історичні райони поблизу легендарної Молдаванки. Ці млини особливі – вони мелють час... 

Слова, винесені в епіграф, Сергій Єсенін адресував уродженці одеських Ближніх Млинів Зінаїді Райх. Зінаїда, перша жінка поета-хулігана, народивши йому дітей, “все помнила”, але згодом вийшла за театрального режисера-революціонера Всеволода Мейєрхольда....
А одеські Млини тим часом продовжували молити час, і театр, який зветься життям, показував і показує тут свої вистави про головне...
Був час на Млинах: між ставком з білими лебедями і майже незайманим Іванівським шляхопроводом, тобто мостом, працювала собі джутова фабрика (тобто фабрика нетканих матеріалів), а через дорогу був Парк Ленінського комсомолу, де вона відпочивала. Нерідко у цей головний парк Іллічівського району Одеси заїжджав з виставами про “обліко морале” однойменний (тобто імені Ленінського комсомолу) пересувний театр.
Був інший час: закрита джутова проспівала свою лебедину пісню, Іванівським  шляхопроводом з Молдаванки в аеропорт, а там і за кордон, полетіли “круки”, які розікрали джутову, комсомольці проміняли ленінські ідеали на “обліко доларе” - папірці з американськими президентами, мешканці колишнього Іллічівського (тепер Малиновського) району побоювалися ходити в Парк Ленінського комсомолу, бо там злодії у малинових піджаках влаштовували свої то “розбірки”, то “малини”. Потім в цей парк звезли чи не всіх одеських Леніних і Карлмарксів, потім їм вночі відбили носи, і понівечені пам’ятники вирішено було ліквідувати – лишився лише один, але найбільший Ленін, що стояв на Куликовому полі. І настав переломний для цього не вельми благополучного району 2008 рік: ні, Ленін досі “живий” стоїть у парку, і джутова так само не працює, і ставок біля неї все такий же люто-зелений від баговиння, як у 90-х, але... 5 років назад тут замерехтіла надія. Тут, на території колишньої фабрики напроти колишнього “лебединого озера” відкрився новий Театр, з’явився культурний (епі)центр не тільки Ближніх, а й Дальніх Млинів, та що там - Так, цими днями Одеський Культурний Центр відзначає своє п’ятиріччя. Його беззмінний керівник Михайло Журавель теж “все, конечно, помнит»:- Звичайно, починати завжди найскладніше. Але ми з самого початку поставили собі Одеський Культурний Центр – усі три слова однаково важливі. І, якщо так можна висловитись, однаково правдиві. 
“Одеський” – район у нас “ще той”, як кажуть, з суто одеським колоритом: нам відступати нема куди, позаду Молдаванка, яка, на думку деяких краєзнавців, старіше за саму Одесу. А як пожартував Анатолій Хостікоєв, частий і бажаний гість центру, саме молдавани збудували перший у світі театр, бо хто ще додумається поставити лоджії-балкони не зовні, а всередині! Міжнаціональний мікс, що вирує у крові воістину народного артиста Анатолія Хостікоєва, притаманний і цьому місту, і нашому театру, в репертуарі якого є і єврейська казка українською мовою (“Пригоди Соломона”), і п’єси сучасних російських драматургів (“Гість”), і режисерсько-продюсерський проект “Оскар” за твором відомого франко-бельгійця Еріка-Еманюеля Шмітта про загальнолюдські цінності через призму хворої дитини. Власне, і публіка ходить до нас – на 100 відсотків одеська, різна за віком, соціальним статусом, національністю... Головне, що одесити вже знають, що добрі театри і культурні осередки є не тільки в центрі, а й тут на Млинах, на вулиці Василя Стуса.

До речі, це ім’я незламного і безкомпромісного поета-борця проти системи також зобов’язує. Хтось, може, сподівався, що ми недовго протримаємося. Так ні – “не дождетесь”. “Культурний”: за 5 років ми поставили 4 вистави, організували і проводимо щорічний міжнародний театральний фестиваль “Молоко”. Культура (якщо це культура, а не модний зараз кітч, до якого ОКЦ і “Молоко”ніколи не опуститься), не знає меж. Отже про одеську вулицю Василя Стуса і розташованій на ній Культурний Центр знають і в сусідніх державах. І, навіть, за океаном. Ми пишаємося тим, що саме на цій сцені ми приймали зірок американського сучасного балету із хореографічним шедевром про виживання – моральне і фізичне - в гетто у Голландії під час війни.
Та і ми самі регулярно беремо участь у театральних фестивалях за кордоном. І, як правило, не повертаємося без призів: найліпший приклад – гран-прі Московського фестивалю “Містерія” у 2009 році за “Гостя”. А в тому році ми були гостями словенського 
Марібора, культурної столиці Європи 2012 року. Було дуже приємно, як місцеві (а особливо, чомусь турки) тепло, зі сміхом і, головне, з розумінням (!) прийняли нашого українсько- єврейського “Соломона”. Ще раз підкреслю – там, де мова йде про важливе, про те, що лежить в площині життєвих інтересів людини, і на сцені живуть щирість і позитив – там переклад не потрібний. 
“Центр”: Культурний Центр це не тільки театр, а театр – це не тільки вистави. Ми горді не тільки зі своїх творчих досягнень, а й з того, яку сцену, який зал ми маємо. Тут все зроблено з любов’ю і професіоналізмом. 500 глядацьких місць – звичайно, це не рекорд, але вони так грамотно, амфітеатром зі 20-сантиметровою сходинкою розставлені, що усім все видно, і ніхто нікому не заважає. Окремих слів варта акустика зала: після серйозної аудіоекспертизи приміщення (яка коштувала нам на той час, як середня однокімнатна 
квартира десь на II Заставі) було замовлено і встановлено у залі спеціальні панелі Knauf, розраховані на певні частоти, що робить звук рівномірним по всій площині від сцени до останнього ряду. Наш зал єдиний в Одесі, де є так званий лінійний масив (ще один плюс для акустики), а також єдиний зал з професійною системою кондиціювання. Це оцінив на власній шкірі відомий експерт з моди Васильєв, коли виступав у нас влітку.
До речі, про моду. Ми ввели моду в Одесі на театральне LED-освітлення, що, крім усього, економить ресурси. Завдяки таким технічним “дрібничкам” ми не тільки приносимо більше радості своїм глядачам, а й “позичаємо” іншим. Я про організаторів фестивалю “Французька весна” в Одесі, які традиційно беруть й нас напрокат крашу в місті сценічну Михайло Журавель дивиться з вікна свого кабінету, де ми проводимо інтерв’ю, на ставок без лебедів і позіхає:- Нічого, буде й у нас Весна на “зарічній” вулиці Стуса, обов’язково буде.
Здалеку млини і справді схожі на циферблати з великими стрілками. Вітер-час гонить їх кудись по колу, але завжди, у всі часи, знаходиться дивак дон-кіхот, який кидає виклик звиклості і... дарує нам посмішки і віру в щось хороше і справжнє. Не знаю, як вам, а мені таки віриться, що лебеді вернуться на ставок на Млинах. І не в останню чергу завдяки.
Одеському Культурному Центру. З днем народження, ОКЦ! І спасибі.

БОРИС ВЛАСИШЕН

e-max.it: your social media marketing partner

Мнение эксперта

союз журналистов украины

coffee